Эксклюзив

К списку

Суточные оплатить обязаны!

11 мая 2017 г.

Суточные оплатить обязаны! На языке оригинала.

Статтею 121 Кодексу законів про працю України №322-VIII від 10.12.1971р. (далі - КЗпП) визначені гарантії і компенсації при службових відрядженнях. Відповідно до зазначеної статті, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Зі змісту наведеної статті випливає, що працівнику, направленому у відрядження, виплачуються добові та окремо компенсуються витрати, понесені у відрядженні (проїзд, найм житла).

Наприклад, корпоративною політикою підприємства щодо відряджень може бути передбачена компенсація таких витрат на відрядження, як проживання, проїзд, витрати на харчування, супутні витрати тощо, тоді як виплата безпосередньо добових не здійснюється. Тобто, сума добових витрат визначається та затверджується в розмірі витрат на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесених під час службового відрядження працівника, підтверджених документально, в межах граничних норм, встановлених пп.170.9.1 п.170.9 ст.170 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010р. (далі - ПКУ).

Зазначимо, що діючим законодавством визначені граничні норми добових для підприємств, що повністю або частково фінансуються з державного бюджету. Для комерційних підприємств нормами ПКУ встановлені лише максимальні розміри добових, що не підлягають оподаткуванню ПДФО.

Згідно зі ст.9 КЗпП, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Враховуючи зазначену норму, вважаємо, що відсутність виплати добових на приватному підприємстві порушує права працівників в частині наданих державних гарантій. Навіть у разі, якщо політикою компанії передбачено норми щодо відшкодування витрат, понесених працівниками у відрядженні, радимо встановити по підприємству розмір добових хоча б на мінімальному їх рівні. Адже, виходячи з даних Єдиного державного реєстру судових рішень, досить поширеною є практика подання працівниками позовів з метою відшкодування добових за час перебування у відрядженнях.

У зв’язку з вищесказаним, вбачаємо наявність ризику звернення працівників до суду щодо порушення встановлених трудовим законодавством гарантій.

Враховуючи, що невиплата добових не є порушенням з оплати праці, за недотримання може бути застосована лише адміністративна відповідальність до посадових осіб у вигляді накладання штрафу за ч.1 ст. 41 КпАП (як інші порушення законодавства з оплати праці) в розмірі від 30 до 100 н.м.д.г., що становить від 510,00 грн. до 1 700,00 грн.

Отже, притягнення до відповідальності за невиплату добових у межах строку давності, по суті, можливе лише за наявності скарг працівника.

Додатково зазначимо, що Міністерство соціальної політики України у листі №1732/0/101-16/28 від 21.12.2016 р. підсумувало, що розмір добових не може бути нижче 30 грн., встановлених постановою Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» №98 від 02.02.2011р.

Наступною гарантією, визначеною ст.121 КЗпП є оплата праці за час перебування у відрядженні у розмірі, не менше, ніж середня заробітна плата.

Тобто у разі направлення працівника у відрядження потрібно порівняти суму середньоденного заробітку і денного заробітку відповідно до умов трудового договору. Якщо денний заробіток вищий від середнього заробітку, за час відрядження виплачується заробітна плата, а якщо вищий середній заробіток, - виплачується середня заробітна плата.

Відповідальність за порушення гарантій з оплати праці визначена нормами ст.265 КЗпП. Зазначеною статтею встановлено, що за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці юридичні особи несуть відповідальність у вигляді штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент надання консультаційного роз’яснення, розмір штрафу становить 32 000,00 грн.

Щодо авансу на відрядження зазначимо наступне. Обов’язковість виплати авансу на відрядження визначена вищевказаною Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України №59 від 13.03.98р. Інструкція є обов'язковою для органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів. Тобто, саме ці підприємства перед направленням працівників у відрядження обов'язково мають видати їм аванс. Обов'язку у видачі авансу на відрядження для підприємств небюджетної сфери діючим законодавством не передбачено. Як було зазначено нами вище, ст.121 КЗпП визначені гарантії і компенсації при службових відрядженнях у вигляді права на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.

Отже, виплата авансу на відрядження не є обов’язком підприємств, що не фінансуються за рахунок бюджетних коштів.

Таким чином, вважаємо, що: