Эксклюзив

К списку

Налогообложения расходов сотрудника при разъездном характере работы

27 декабря 2016 г.

Налогообложения расходов сотрудника при разъездном характере работы На языке оригинала.

Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998р. №59 (далі - Інструкція №59) визначено, що службове відрядження - це поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на визначений строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).

Роз’їзною вважають роботу, при якій працівник виконує свої посадові обов’язки поза розташуванням організації, через що змушений виїжджати та повертатися до місця роботи в неробочий час, що становить не менше двох-трьох годин на день (в Україні немає законодавчого визначення поняття «Роз’їзний (пересувний) характер робіт». У цій частині традиційно керуються постановою Держкомпраці та Секретаріату ВЦРПС від 01.06.1989р. №169/10-87 , що продовжує діяти в Україні відповідно до постанови ВРУ від 12.09.1991р. №1545-XII).

Таким чином, якщо трудовими відносинами між працівником та підприємством буде обумовлена його постійна робота в дорозі або роз'їзний (пересувний) характер його роботи, то це не буде вважатись відрядженням. Якщо в колективному або трудовому договорі взагалі нічого про це не зазначено, або буде прямо визначено, що незважаючи на роз’їзний характер роботи працівника такі поїздки в інші населені пункти вважаються відрядженням. Проте, в будь-якому випадку, це питання вирішує підприємство. Підтверджує це Мінпраці в листі від 17.11.2006р. №307/13/133-06. Тобто якщо роботодавець не визначить роботи як роз’їзні, він може вважати їх відрядженнями.

Оподаткування компенсації витрат на відрядження

Відповідно до пп.170.9.1 п.170.9 ст.170 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (далі - ПКУ), до оподатковуваного доходу не включаються витрати на відрядження, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), на відрядження у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.

Також не є доходом фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем сума відшкодованих витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків),оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати не є об'єктом оподаткування цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат (транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Оподаткування компенсації витрат за роз’їзний характер роботи

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» від 31.03.1999р. №490 працівникам робота яких постійно проводиться в дорозі і має роз'їзний характер, відшкодовуються витрати на проїзд до місця відрядження і назад, а також на наймання житлового приміщення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України і за кордон.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується IV розділом ПКУ, згідно з пп.164.2.1 п.164.2 ст.164 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Відповідно до пп.14.1.48 п.14.1 ст.14 ПКУ заробітна плата - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Якщо службові поїздки працівників в інші населені пункти є роботою, що має роз'їзний (пересувний) характер, і не є відрядженням, то відшкодування витрат на проїзд до місця відрядження і назад, а також на наймання житлового приміщення таким працівникам підприємством слід розглядати як компенсаційні виплати, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами, і оподатковуються податком з доходів фізичних осіб (за ставкою 18%) та військовим збором (за ставкою 1,5%).

При цьому відповідно до п.7 розділу II Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 22.12.2010р. №1170 витрати на перевезення працівників до місця роботи як власним, так і орендованим транспортом не є базою нарахування єдиного внеску.

Проте, витрати на проживання працівників, яким колективним договором встановлено надбавки за роз’їзний характер, є об’єктом для нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне страхування, оскільки є виплатою соціального характеру, що відноситься до фонду оплати праці (пп. 2.3.4 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.2004 р. № 5, далі - Інструкція № 5), та не входить до переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (постанова КМУ від 22.12.2010 р. № 1170).