Эксклюзив

К списку

Выплата дивидендов резидентам Чехии и Австрии

17 августа 2016 г.

Выплата дивидендов резидентам Чехии и Австрии На языке оригинала.

При виплаті дивідендів підприємству необхідно:

- сплатити авансовий внесок з податку на прибутку нарахованого на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів (пп.57.11.2 п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. 32755-VI (далі - ПКУ);

- сплатити податок на доходи нерезидентів (абзац б) пп.141.4.1 п.141.4 ст.141 ПКУ).

Між Урядом України і Урядом Республіки Австрія укладено Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно від 16.10.1997р. (далі - Конвенція 1). Виплата дивідендів між резидентами двох країн регулюється ст.10 Конвенції 1.

Згідно першого пункту зазначеної статті дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом Договірної Держави, резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі.

Однак, державна податкова служба, в своїх роз’ясненнях, взагалі не вважає наявністю альтернативи у платника податку щодо оподаткування, якщо існує наступний пункт Конвенції 1, в якому зокрема визначено, що податок стягується, за ставкою:

- 5% загальної суми дивідендів, якщо фактичним власником дивідендів є компанія (інша, ніж товариство), яка безпосередньо володіє принаймні 10% капіталу компанії, яка сплачує дивіденди;

- 10% загальної суми дивідендів в усіх інших випадках.

Конвенцією 1 передбачена також можливість повністю звільнити від податків дивіденди, що сплачуються компанією, у випадку, коли компанія, яка є резидентом однієї Договірної Держави, одержує прибуток або доходи з другої Договірної Держави, за винятком, коли ці дивіденди сплачуються резиденту цієї другої Держави, або якщо холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно пов'язаний з постійним представництвом або постійною базою, розташованою у цій другій Державі, і не може оподатковувати нерозподілений прибуток компанії, навіть якщо дивіденди сплачуються або нерозподілений прибуток складається повністю або частково з прибутку або доходу, що утворюються у цій другій Державі. Однак, яким чином реалізувати вказану можливість чинне законодавство відповіді не дає.

Між Урядом України і Урядом Чеської Республіки також укладено Конвенцію між про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно від 30.06.1997р. (далі - Конвенція 2). Виплата дивідендів між резидентами двох країн регулюється також ст.10 Конвенції 2. Положення пункту 1 цієї статті Конвенції 2 ідентичні положенням Конвенції 1.

Відмінності наявні в п.2 ст.10 Конвенції 2, згідно якого податок на репатріацію можна сплачувати у розмірі:

- 5% від загальної суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія (на відміну від партнерства) і ця компанія є власником принаймні 25 % капіталу компанії, яка сплачує дивіденди;

- 15% від загальної суми дивідендів у всіх інших випадках.

У випадку, коли компанія, яка є резидентом Договірної Держави, одержує прибуток або доходи з другої Договірної Держави, ця друга Держава може не стягувати будь-яких податків на дивіденди, що сплачуються компанією, за винятком випадків, коли ці дивіденди сплачуються резиденту цієї другої Держави, або якщо холдинг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до постійного представництва або постійної бази, розташованих у цій другій Державі і з нерозподіленого прибутку не стягуються податки на нерозподілений прибуток, навіть якщо дивіденди сплачуються або нерозподілений прибуток складається повністю або частково з прибутку або доходу, що утворюються у цій Державі. Знову ж таки, чинне законодавство не пояснює процедури як отримати повне звільнення від податків.

Згідно п.103.2 ст.103 ПКУ застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п.103.4 ст.103 ПКУ.

Що стосується визначення терміну «компанія, інша ніж товариство», маємо зауважити, що аналогічна норма міститься в ст.10 Угоді між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно від 03.07.1995р. Відповідно до пояснень Державної податкової адміністрації України в листі № 7497/6/12-0116 від 23.11.2001р. застереження у пп. а) п.2 ст.10 Угоди «на відміну від товариства» не стосується товариств, створених відповідно до чинного законодавства України.

Мається на увазі товариство (англійською «partnership»), яке за законодавством деяких держав оподатковується не як компанія, а оподаткуванню підлягають тільки індивідуальні партнери щодо своєї частки у товаристві.

В даному випадку, стосовно Австрії, можна скористатись аналогією, за відсутності інших законодавчих документів.

Отже, для можливості застосування норм Конвенції між Урядом України та урядом Республіки Австрії щодо зменшення ставки податку (за наявності довідки про резидентство) доцільно лише переконатись чи не є підприємство-нерезидент товариством («partnership») за законодавством Республіки Австрії. Можемо логічно припустити, що витягу з реєстру підприємств, отриманого в іноземній державі, буде достатньо. Адже чиє підприємство «товариством» або «компанією», зазвичай можна визначити навіть по назві.

Офіційні документи, які використовуються на території держав - учасниць (Австрія є учасником Конвенції) «Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» від 05.10.1961р., мають бути засвідчені спеціальним штампом «Apostille» (далі - апостиль), проставленим компетентним органом держави, в якій було складено документ.

Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються:

1. документи, які виходять від органу або посадової особи, і що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця;

2. адміністративні документи;

3. нотаріальні акти;

4. офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами, у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.